Заповіт

Заповіт. §1. Поняття заповіту. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті відносно належного йому майна зокрема, окремої речі, сукупності речей, а також майнових прав та обов'язків (наприклад, право на отримання винагороди за використання твору, право на відтворення, опублікування і розповсюдження авторських творів, право на оформлення винаходу, корисної моделі тощо). Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зазначене стосується зокрема, змісту заповіту, що не може суперечити актам цивільного законодавства та інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зазначене означає, що мораль має ґрунтуватися на добровільному та особистому волевиявленні, а правове регулювання такого волевиявлення відбувається через впорядкованість за допомогою юридичних норм, авторитет яких підтримується силою держави. Особа, яка складає заповіт, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Тобто, право на заповіт має лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати. Відтак, заповідачем може бути фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття); фізична особа, яка не досягла повноліття, але набула повної цивільної дієздатності у зв'язку з реєстрацією шлюбу; фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором; неповнолітня особа, яка записана матір'ю або батьком дитини. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до статті 1234 Цивільного кодексу України, право на заповіт реалізується особисто, текст заповіту, що подається для посвідчення може бути написаний заповідачем власноручно або за його проханням та з його слів, нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Особистий характер заповіту виключає можливість його вчинення через представника, в тому числі батьками, опікунами(піклувальниками). Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК); призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 цього Кодексу); без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов'язкову частку у спадщині; у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність (частини друга, третя, четверта статті 1235 ЦК). Свобода волевиявлення заповідача має свій вираз також і у безумовному його праві на зміну чи скасування у будь-який час раніше складеного ним, заповіту, на складання нового заповіту, на зміну обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на зміну, визначених ним раніше спадкоємців тощо. Право заповідача на зміну чи скасування заповіту реалізується шляхом складання ним нового заповіту, у зв'язку з чим заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. При цьому, кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 Цивільного кодексу України. Нотаріус, завідуючий державним нотаріальним архівом, посадова особа органу місцевого самоврядування при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається в державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса, в державному нотаріальному архіві чи у виконавчому комітеті сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і забезпечують державну реєстрацію нового заповіту, змін до заповіту, скасування заповіту у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту підлягає нотаріальному засвідченню. Чинна нотаріальна практика, не може позбавитись архаїчних "звичок" робити відмітки на примірниках документів та реєстрі для реєстрації нотаріальних дій стосовно зокрема, заповітів. Так, при скасуванні чи зміні заповіту, визнанні в судовому порядку його недійсними в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій проти запису про посвідчення заповіту нотаріусом робиться відповідна відмітка з посиланням на заяву, новий заповіт, рішення суду тощо. Наприклад: "Заповіт скасовано в зв'язку з укладанням нового заповіту, посвідченим мною 10.09.2008 за реєстровим N 1423". При цьому, заповіт втрачає чинність в силу складання нового заповіту. Тобто, заповіт який складено пізнише, скасовує попередній заповіт повністю або в у тій частині, в який він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, якій заповідач склав перед цим. Відтак, попередній заповіт втрачає чинність внаслідок волевиявлення заповідача і таке волевиявлення підлягає обов”язковій реєстрації в Єдиному Спадковому реєстрі. Склад спадкового майна, коло спадкоємців та чинність заповіту визначаються лише після відкриття спадщини. Навіть, позов про визнання заповіту недійсним можливий лише після смерті заповідача. Перед тим всі дії заповідача щодо складеного ним заповіту, пов'язані лише з його волевиявленням і всі вони реєструються в Єдиному Спадковому реєстрі. Саме тому, вчинення відміток у справах нотаріуса вже не є актуальним на сьогодні. До Спадкового реєстру підлягають внесенню відомості: (1) про заповідача/заповідачів, відчужувача/відчужувачів: • прізвище, ім'я, по батькові (за наявності); • ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів або причина його відсутності; • дата та місце народження. (2) Відомості про заповіт/спадковий договір: • вид (заповіт, заповіт подружжя, секретний заповіт, спадковий договір, спадковий договір подружжя); • серія та номер спеціального бланка нотаріального документа, на якому викладено текст заповіту (за наявності) або спадкового договору; • номер у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (за наявності); • відомості про особу, яка посвідчила заповіт або спадковий договір; • дата та місце посвідчення; • місце зберігання заповіту/спадкового договору. (3) Відомості про видачу дубліката: • серія та номер спеціального бланка нотаріального документа, на якому викладено текст дубліката; • номер у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; • дата видачі дубліката; • відомості про особу, яка видала дублікат заповіту або спадкового договору; • місце зберігання дубліката. (4) Відомості про документ, який змінює або скасовує заповіт: • вид (заповіт, заповіт подружжя, заява, інший документ); • серія та номер спеціального бланка нотаріального документа, на якому викладено текст документа (за наявності); • номер у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; • дата та місце посвідчення; • відомості про особу, яка посвідчила документ; • місце зберігання. Та частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується на загальних підставах спадкоємцями за законом. До числа таких спадкоємців входять і ті спадкоємці відповідної черги за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Довідки про наявність складеного заповіту та витяги із Спадкового реєстру, за винятком заповідача, видаються тільки після смерті заповідача. Лише після смерті заповідача виникає і право на пред'явлення позову про недійсність заповіту. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦКУ є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦКУ визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. І навпаки, на вимогу спадкоємців заповіт, може бути визнаний судом чинним. Наприклад. Як зазначає позивач А., 23.02.2004 р. Г. склала на його ім'я заповіт, відповідно до якого все належне їй майно на день смерті вона заповіла А. * Г. померла. Як зазначає позивач в позовній заяві, при складанні заповіту Г. була при свідомості, добре розуміла суть складеного документа та добровільно його підписала, волевиявлення її було вільним та відповідало її внутрішній волі. 21.07.2006 р. позивач звернувся до Прилуцької районної державної нотаріальної контори з письмовою заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте йому було відмовлено в оформленні свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки заповіт складений з порушенням норм чинного законодавства, а саме - в ньому відсутній запис про те, що заповіт прочитаний заповідачем особисто та власноручно ним підписаний, посвідчувальний напис не відповідає формі, яка діє на даний час і діяла на момент складання заповіту. Мотивуючи тим, що при складанні та посвідченні даного заповіту ніяких норм чинного законодавства нотаріусом не було порушено і причин для відмови в прийнятті заповіту та у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом немає, позивач просить суд визнати заповіт від 23.02.2004 р., складений на його ім'я, дійсним. В попередньому судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені вимоги. Відповідачка В., приватний нотаріус Прилуцького районного нотаріального округу, в судове засідання не з'явилася, проте завчасно подала до суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі та зазначила, що при посвідченні заповіту від імені Г. 23.02.2004 р. за реєстром N * нею були дотримані загальні вимоги щодо форми заповіту. Однак при його оформленні перед підписом помилково не зазначено, що заповіт вголос прочитано і підписано заповідачем, хоча у посвідчувальному написі зазначено, що заповіт підписаний заповідачем особисто у присутності нотаріуса. Про те, що заповідач має фізичні вади, через які сам не може прочитати та підписати заповіт, у тексті заповіту не значиться. Інші підстави для відмови нотаріуса в оформленні спадщини після смерті Г. щодо посвідчувального напису у заповіті відсутні. Представник третьої особи в попереднє судове засідання не з'явилася з невідомих для суду причин, хоча про час та місце судового слухання справи була повідомлена своєчасно. Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що заявлені вимоги задоволенню підлягають з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, при посвідченні заповіту від імені Г. 23.02.2004 р. за реєстром N * нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу були дотримані загальні вимоги щодо форми заповіту, тобто заповіт був складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом, відповідно до вимог ст. 1247 ЦК України. Крім того, на час складання та посвідчення даного заповіту діяла Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 14.06.94 р., розділ "Посвідчення заповітів" якої не вимагав особистого запису заповідача про те, що заповіт особисто ним прочитаний і особисто ним підписаний. Разом з тим посвідчувальний напис на даному заповіті чітко відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства юстиції від 07.02.94 р. за N 7/5, яка діяла на час складання та посвідчення даного заповіту. З огляду на вищевикладені обставини заповіт від 23.02.2004 р. за реєстром N *, складений та посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу від імені Г. на користь А., відповідає вимогам чинного законодавства, а також відповідає справжній волі заповідача, а тому, на думку суду, даний заповіт має бути визнаний дійсним. ... суд вирішив: заповіт від 23.02.2004 р. за реєстром N *, складений та посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу від імені Г. на користь А., визнати дійсним. Заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном. До відказоодержувачів, яким відповідно до заповіту передаються у власність або за іншим речовим правом майнові права або речі, не переходить пропорційна частина обов'язків спадкодавця. За правилом частини четвертої статті 1238 ЦК відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини, однак право пред'явити до спадкоємця позов із вимогою виконання зобов'язання, що виникає внаслідок заповідального відказу, відказоодержувач набуває лише після того, як спадкоємець прийме спадщину. До цього часу право відказоодержувача не може вважатися порушеним і право на позов не виникає. У разі смерті відказоодержувача до відкриття спадщини заповідальний відказ втрачає чинність у зв'язку з тим, що право відказоодержувача має особистий характер. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК). Недійсність окремого розпорядження, що міститься в заповіті, може бути підставою для визнання недійсним заповіту лише в цій частині. §2. Форма заповітів. Заповіт має вчинятися у формі, встановленій законом. Загальні вимоги до форми заповіту полягають у наступному. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Якщо заповідач у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може власноручно підписатися за його дорученням та у його присутності текст такого заповіту, підписує інша особа. При цьому, підпис іншої особи на заповіті, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст заповіту не може бути підписаний заповідачем. Наприклад, у січні 2006 р. А. звернулася до суду з позовом до Б. про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що * помер її батько В., який мешкав в "*". Після його смерті залишився заповіт, складений **, згідно з яким своє майно батько заповів відповідачці. За станом здоров'я її батько не був здатний в цей день усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому що 17.01.2006 р. він нікого не впізнавав, заповіт не підписував. Тому просила суд визнати заповіт її батька від ** недійсним як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Посилаючись на те, що свідок Г. підписав заповіт у себе вдома, а не в домоволодінні її батька - В., в час складення заповіту, волю батька не знав, свідок Д. не зачитав вголос заповіт В., тому що вийшов під час складення заповіту в коридор. Відповідачка позов не визнала, посилаючись на те, що в жовтні 1995 р. вона вступила в фактичні шлюбні стосунки з В., вони спільно прожили в її будинку по "**" до жовтня 2005 р., після чого стали проживати в будинку В. по "*". За цей час В. не спілкувався зі своєю донькою та знаходився з нею в неприязних стосунках. В останні місяці хворів і ** йому стало гірше, тому попросив В. привести нотаріуса для посвідчення заповіту свого майна на її користь. В присутності нотаріуса та свідків подружжя Д. заповів їй все своє майно. Як вбачається з матеріалів справи, ** в місті Котовську приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області Е. за реєстром N * від імені В., який помер * був посвідчений заповіт на користь Б. всього майна, яке на день його смерті буде йому належати, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось. В зв'язку з хворобою В., який не міг сам прочитати текст заповіту та підписати його, заповіт за нього підписано Г., який в час посвідчення заповіту був у себе вдома і підписав його після того, як відповідачка та консультант нотаріуса Ж. принесли йому додому реєстр нотаріальних дій та сам заповіт. Заповіт був посвідчений у присутності свідків З. та Д. Колегія суддів вважає, що ** приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу в Одеській області Е. був складений заповіт з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення: Г., який повинен був підписати заповіт в зв'язку з хворобою В. в його присутності, оскільки той не міг сам прочитати текст заповіту та підписати його, підписав заповіт у себе вдома, не вислухавши волю В. і не з'ясувавши його волевиявлення щодо посвідчення заповіту в присутності нотаріуса, на користь відповідачки Б. та свідків, які були присутні при складанні заповіту. Свідок Г., який повинен був підписати заповіт за В., не вважається стороною по заповіту, а виконує лише фізичну дію і волевиявлення заповідача. Колегія суддів вважає, що заповіт є правочином. Тому до нього застосовуються загальні положення про правочини (ст. ст. 202 - 214 ЦК) та положення про недійсність правочинів (ст. ст. 215 - 236 ЦК). Разом з тим в ст. 1257 ЦК України формулюються спеціальні правила щодо підстав нікчемності заповіту та наслідків недійсності заповіту. Однією з підстав є порушення вимог щодо його форми та посвідчення. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що посвідчення заповіту ** в місті Котовську приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області за реєстром N * від імені В. - на користь Б. відбулося з порушенням п. п. 2, 4 ст. 207, ст. 1247 ЦК України. Заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Волевиявлення заповідача має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Волевиявлення заповідача В. при складанні заповіту за матеріалам справи і доказами, які є в матеріалах справи, колегією суддів не встановлено. Особа, яка повинна була визначити волю заповідача і підписати за нього заповіт присутня при складанні заповіту не була, підпис на заповіті вчинила у себе вдома без визначення волевиявлення заповідача. Колегія суддів вирішила: Визнати недійсним заповіт, посвідчений ** в місті Котовську приватним нотаріусом Котовського міського нотаріального округу Одеської області та зареєстрований в реєстрі за N * від імені В. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт(окрім секретного), може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповіту відповідно до статті 1252 Цивільного кодексу України, також можливе і іншою посадовою, службовою особою, а саме заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна, особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції, військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу, особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи, а особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора. Посвідчення заповітів у всіх перелічених випадках, відбувається за присутності свідків і не є такими, що посвідчені нотаріально. Заповіти, посвідчені переліченими посадовими, службовими особами лише прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами. Посвідчення заповітів у цих випадках проводиться з дотриманням вимог Закону України "Про нотаріат" та інших нормативно-правових актів у тому числі, Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. N 419 (із змінами і доповненнями). У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_2 була власником земельної ділянки площею 3,11 га, що розташована на території Миротинської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. 6 грудня вона склала заповіт, яким заповіла йому цю земельну ділянку. 10 жовтня 2007 року ОСОБА_2 померла. Указував, що в січні 2008 року він звернувся до нотаріальної контори та йому стало відомо про складання ОСОБА_2 іншого заповіту на ім'я ОСОБА_2, посвідченого директором Здолбунівського будинку-інтернату Рівненської області. Вважаючи зазначений заповіт таким, що не відповідає волі заповідача, просив визнати заповіт, складений ОСОБА_2 15 серпня 2005 року, недійсним. Так, заявляючи в суді позов, ОСОБА_1 зазначив, зокрема, підставою позову ст. ст. 203, 215 ЦК України. Відповідно до чч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 - 6 ст. 203 цього Кодексу. Пунктом 4 Порядку передбачено, що посадова особа, яка посвідчує заповіт, роз'яснює фізичним особам, від імені яких посвідчуються заповіти і довіреності, їх права і обов'язки, що випливають із заповітів та довіреностей; перевіряє відповідність посвідчуваних заповітів і довіреностей вимогам закону і дійсним намірам осіб, що звернулися за їх посвідченням; попереджає про правові наслідки посвідчення заповітів і довіреностей; роз'яснює порядок скасування та складення нового заповіту, скасування довіреностей; складає у разі потреби проекти заповітів чи довіреностей на усне прохання фізичних осіб; посвідчує заповіти і довіреності на усне прохання фізичних осіб. Відповідно до п. 7 Порядку під час посвідчення заповітів і доручень посадова особа встановлює особу громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту чи дорученням, і перевіряє його дієздатність. Особа громадянина встановлюється за паспортом або іншим документом, який виключає будь-які сумніви щодо особи громадянина. Особа громадянина, якому не виповнилося 16 років, установлюється на підставі свідоцтва про народження. Перед посвідченням заповіту чи доручення особа, від імені якої вони посвідчуються, повинна особисто ознайомитися з текстом проекту документа або його має зачитати їй вголос посадова особа, яка посвідчує заповіт чи доручення. Якщо заповідач або особа, яка видає доручення, згодні з проектом заповіту чи доручення, вони повинні підписати їх у присутності посадової особи, яка посвідчує заповіт чи доручення. У разі коли посадовій особі, яка посвідчує заповіт чи доручення, подано вже підписані проекти, заповідач або особа, яка видає доручення, повинні підтвердити, що документи підписані ними особисто (п. 9 Порядку). З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції в судовому засіданні, що директор Здолбунівського будинку-інтернату Висоцький О. Ю. з ОСОБА_2 не спілкувався, не встановлював її особу, про її волевиявлення на вчинення заповіту не цікавився, не роз'яснював їй права та обов'язки, що випливають із цього заповіту, порядок зміни та скасування заповіту; не попереджав про наслідки, що виникають у зв'язку з посвідченням заповіту; перед посвідченням заповіту заповідачка не була ознайомлена з проектом заповіту та їй не було прочитано його вголос. Відповідно до ч. 2 п. 14 Порядку заповіт, посвідчений з порушенням правил зазначених у Порядку, є недійсним. Відтак, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. При свідках також відбувається і посвідчення заповіту нотаріусом, у випадках, коли заповідач через фізичні вади не може сам прочитати складений заповіт. У присутності свідків заповіт може бути посвідчений також і нотаріусом на бажання самого заповідача. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. При цьому, свідками не можуть бути: - нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; - спадкоємці за заповітом; - члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; - особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, в присутності яких посвідчується заповіт, зачитують його вголос та ставлять на ньому свої підписи. Текст заповіту має відображати відомості про особу, присутніх свідків. §3 Види заповітів. Зміст заповіту може охоплювати права та обов'язки, які належать заповідачу на момент складення ним заповіту, а також і ті права та обов'язки, які належатимуть йому у майбутньому, охоплювати всю спадщину або її частини. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, а також зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. Наприклад, передати картини заповідача до музею міста його народження, або за рахунок певної частини спадщини утворити фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ, відказоодержувачами у якому можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач також має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Зазначене право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність також у разі наступної зміни їх власника. При цьому, слід розуміти, що отримане таким чином право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, не може бути відчужене, передане в інший спосіб, а також не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Також, право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше. Виконання спадкоємцем, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, відбувається лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Іншим видом заповіту можна виділити заповіт з умовою. Скласти заповіт з умовою, тобто обумовити виникнення права спадкування наявністю певної умови (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Важливим при цьому є те, що зазначена заповидачем умова має існувати на час відкриття спадщини. Разом із цим, умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. Наприклад, відповідно до статті 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відтак, умова заповіту щодо зобов'язання спадкоємця взяти шлюб з чітко визначеною особою є нікчемною. Інший приклад, заповідачем у заповіті встановлена умова згідно якої його дочка отрімує право на спадкування маєтку за умови, складання заяви про довічне проживання в цьому маґтку її, її родини та їх нащадків. Відповідно, до статті 310 Цивільного кодексу України, фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків встановлених законом. Крім того, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відтак, дочка заповідача не має законних підстав на вчинення дій, що спрямовані на обмеження прав своїх нащадків та нащадків нащадків тощо. Заповітом також може бути установлений сервітут щодо земельних ділянок, без зміни їх цільового призначення, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб. Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Так саме, заповідач має право і на позбавлення права на спадкування без зазначення причин будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. Волевиявлення заповідача на позбавлення певних осіб права на спадкування може бути виражено в один із двох способів. Разом із цим, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Такими особами визнаються малолітні (дитина до досягнення нею чотирнадцяти років), неповнолітні (дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (непрацездатними вважаються жінки - після досягнення 55 років та чоловіки - після досягнення 60 років; інваліди I, II, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія). Набуття неповнолітньою особою, в порядку встановленому законодавством повної цивільної дієздатності не позбавляє її права на обов'язкову частку в спадщині. Зазначене правило стосується також і осіб, які досягли пенсійного віку, але продовжують трудову діяльність, за виключенням осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку (для жінок досягнення 55 років, для чоловіків - 60 років), але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах. Для таких осіб право на обов'язкову частку у спадщині не виникає. Розмір обов'язкової частки у спадщини, незалежно від змісту заповіту, складає половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Реалізація права на обов'язкову частку у спадщині не вимагає згоди інших спадкоємців на її отримання, а також не залежить від місця проживання такого спадкоємця. У випадках заперечення проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку з боку інших спадкоємців або якщо інші спадкоємці вважають, що розмір обов'язкової частки має бути зменшений з урахуванням обставин, які мають істотне значення, вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду. При цьому, в порядку статті 42 Закону України "Про нотаріат" за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії, а саме видача свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині, зупиняється до вирішення справи судом. При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині слід враховувати вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Зокрема, до складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від способу розпорядження ним. Інформація щодо заповіту іншим особам може бути надана нотаріусом лише після смерті заповідача та за умови пред'явлення свідоцтва про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті заповідача. Наступним, раніше невідомий нашому законодавству різновид заповіту це заповіт подружжя. Згідно зі ст. 1243 ЦК України подружжя отримало можливість скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. За життя кожен із подружжя має право відмовитися від складеного ним спільного заповіту. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У випадку смерті одного з подружжя нотаріус, з метою забезпечення волевиявлення померлого з подружжя, накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у їх заповіті. Практика складання спільних заповітів подружжя притаманна законодавству Англії, Німеччини . У той же час Цивільний кодекс Франції та Цивільний кодекс Російської Федерації (далі — ЦК РФ) прямо забороняє складення спільних заповітів. Так , відповідно до статті 1118 ЦК РФ, у заповіті можуть міститися розпорядження лише одного громадянина. Вчинення заповіту двома або більше громадянами не допускається. Слід зазначити, що до цього часу всі внесені до Закону України "Про нотаріат" не торкнулися положення статті 56, згідно з якими посвідчення заповіту від імені кількох осіб не допускається. Позиція вітчизняних науковців також є різною. Так, З.В.Ромовська вважає, що юридичний сенс заповіту подружжя полягає «в одержанні спадщини, головним чином майна, яке було спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домовленістю подружжя», а також у тому, що «той з подружжя, який пережив, продовжує жити у звичному для нього майно-вому середовищі» . Не заперечує можливості складання спільного заповіту подружжям і Є.І.Фурса . Разом з цим, існують і цілком протилежні думки науковців зокрема, на думку Т.Коваленко, спільний заповіт подружжя не тільки не створює якихось зручностей, переваг порівняно з укладенням кожним з подружжям окремого заповіту, а навпаки, він може стати підставою для неабияких життєвих ускладнень . Як не зовсім "вдалою" охарактеризував таку новелу і Ю.Заіка Слід погодитися з тим, що безумовно, норма, яка надає подружжю право скласти спільний заповіт, за своїм характером спрямована на розширення спадкової правоздатності громадян, та, що на наш погляд лягло в основу ідеї запровадження такої новели, здешевлення самої процедури, складання заповіту подружжя, при наймі в два рази. Разом із цим, не можна погодитися, що запропоноване в статті 1233 ЦКУ визначення заповіту, а саме як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті передбачає можливість складання такого розпорядження двома і більше особами. Крім того, слід зауважити на тому, що по відношенню до заповітів подружжя законодавцем встановлена чітка норма щодо об'єкту заповідальних розпоряджень. Подружжя має право скласти спільний заповіт лише щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Виходячи з положень Закону України "Про нотаріат", нотаріус вимагає подання документів, що підтверджують право власності на майно лише у випадках посвідчення правочинів, пов'язаних із його відчуженням або заставою. В свою чергу заповіт, ні за яких умов, не може вважатися правочином відчуження. В той же час тлумачення фрази "майна, яке належить йому на праві спільної власності" дозволяє дійти висновку про те, що таке майно на момент складання заповіту вже має належати подружжю на праві спільної сумісної власності. Зазначене не відповідає закладеному в ЦКУ принципу, та нормі статті 69 Закону України "Про нотаріат" згідно якої саме при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє склад спадкового майна. Що ж стосується посвідчення заповіту, то на вчинення цієї нотаріальної дії не впливає а ні, місце його посвідчення (принцип територіальності ), а ні наявність зареєстрованих в установленому законом порядку, прав щодо об'єкту заповіту. Крім того, перевірка нотаріусом, на момент складання заповіту подружжя, складу майна, що належить подружжю на праві спільною сумісної власності змушуватиме подружжя ще не один раз за життя, звернутися до нотаріуса за посвідченням заповіту подружжя щодо майна, набутого ними вже після складання такого заповіту. Разом із цим, не слід забувати, що внаслідок розірвання шлюбу втрачається і статус подружжя, а недійсність шлюбу (визнання шлюбу недійсним) анулює статус подружжя. Зважаючи на це , необхідно зрозуміти що саме відбувається із заповітом подружжя. У випадку якщо до розірвання шлюбу від заповіту подружжя відмовилися кожен із них, або хоча б один з подружжя у нотаріуса не повинно виникати питань щодо дійсності такого заповіту. Зовсім інша справа , коли від заповіту подружжя мають намір відмовитися особи, які на цей момент вже не є подружжям. Позиція Пленуму Верховного Суду України полягає в тому, що розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним після складення заповіту подружжя (стаття 1243 ЦК) позбавляє цей заповіт юридичного значення без пред'явлення відповідного позову. У цьому разі спадкування відбувається на загальних підставах. На наш погляд, безумовно погодитися із такою позицією досить важко. Для розгляду цього питання нам необхідно звернутися до глави 16 ЦКУ. Відповідно до статті 202 ЦКУ правочином є вольова дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, відтак цілком логічним є і те, що така особа повинна мати право, за певних умов та з відповідними правовими наслідками, і на відмову від реалізації власного волевиявлення . Так відповідно до статті 214 ЦКУ особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом, при цьому одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. У нашому випадку таким правочином є заповіт подружжя, що є одностороннім правочином на одній стороні якого виступає подружжя. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Крім того, відповідно до статті 1257 нікчемним визнається заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Крім того, не можна ігнорувати право заповідача на скасування заповіту, складення нового заповіту, внесення змін до існуючого заповіту тощо, за умови дотримання особливостей встановлених до заповіту подружжя. Зважаючи на це, вважаємо, що на сьогодні відсутні правові підстави вважати заповіт подружжя недійсним, лише на тій підставі, що з часом їх шлюб було розірвано. Крім того, розірвання шлюбу не припиняє автоматично спільну сумісну власність на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Відтак, після розірвання шлюбу колишнє подружжя не позбавляється можливості залишити за собою право на збереження їх заповіту стосовно майна, що є їх спільною сумісною власністю. Зважаючи на викладене, вважаємо, що загальні правила складання та посвідчення заповітів подружжя, а також відмови від них не можуть відрізнятися від загальних правил посвідчення інших видів заповітів. Іншою новелою нашого законодавства став секретний заповіт. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. В свою чергу, нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Відтак, ознайомлення нотаріусом із змістом секретного заповіту не допускається, зважаючи на це виникає питання яким чином нотаріус зобов'язаний забезпечити відповідність змісту секретного заповіту вимогам законодавства України і особистість подання його нотаріусу саме заповідачем. Нотаріальна практика щодо посвідчення секретних заповітів є настільки незначною (за період з 2007 – 2010 роки таких заповітів було посвідчено менше однієї сотні) , що позбавляє нас можливості проаналізувати можливі вади складання та посвідчення секретних заповітів на практиці, а також питання їх реалізації при відкритті спадщини. Разом із цим, не слід забувати, що обов'язки нотаріуса згідно статті 5 Закону України "Про нотаріат" передбачають зокрема, сприяння громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснення прав і обов'язків, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду, відтак нотаріус зобов'язаний роз'яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало сумнівів чи суперечок після відкриття спадщини. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту, про що повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. До протоколу заноситься весь зміст заповіту. Суттєвим для правильного виконання розпорядження заповідача після відкриття спадщини є право його спадкоємців на тлумачення заповіту. Логіка законодавця при цьому виходить з принципу невтручання держави в приватні справи, а відтак спадкоємці в першу чергу повинні мати можливість домовитися між собою і лише у разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу. §6. Виконання заповіту. Як вже зазначалось нами, заповітом є особисте вольове розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, відтак заповідач має право і на визначення в заповіті його виконавця. Виконавцем заповіту може бути призначена фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа, в тому числі і одна з зазначених у заповіті осіб, на користь яких він складений. Виконавець заповіту може бути обраний із числа спадкоємців. У разі недосягнення згоди між ними, на вимогу одного з них виконавець заповіту може бути призначений судом. У разі відсутності спору, за заявою особи, яка заповідачем або спадкоємцями заповідача призначена виконавцем заповіту, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво виконавця заповіту. Особа може бути призначена нотаріусом виконавцем заповіту лише за її письмовою згодою. Така згода може бути викладена на тексті самого заповіту або додана до нього. У тексті свідоцтва виконавця заповіту нотаріус обов'язково зазначає всі повноваження виконавця заповіту зокрема, вжити заходів щодо охорони спадкового майна; вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управляти спадщиною; забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті; забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Слід наголосити, на тому, що виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом. У випадках, якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, про видачу свідоцтва виконавця заповіту нотаріус повідомляє відповідні органи опіки та піклування. § 7 Підстави припинення повноважень виконавця заповіту. Виконання повноважень віконавця заповіту припиняється : - виконанням заповіту; - смерти виконавця заповіту; - смерті спадкоємця; - визнання заповіту недійсним; - усунення виконавця заповіту, призначенного заповідачем за рішенням суду. Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають Цивільному Кодексу України, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік. - відмови виконавцем заповіту від його виконання (повноваження виконавця заповіту припиняються у випадках відмови виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень, незалежно від того, ким його було призначено). Виконавець заповіту зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень та негайно повертає нотаріусу, який видав йому це свідоцтво. Разом із цим, виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у випадках, коли існує реальна необхідність вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Повноваження виконавця заповіту припиняються тим самим нотаріусом за місцем відкриття спадщини за письмовою згодою спадкоємців, відказоодержувачів, а також осіб (органів), які мають право здійснювати контроль за виконанням заповіту. Після повернення виконавцем заповіту виданого йому свідоцтва нотаріус робить відмітку про припинення чинності повноважень виконавця на примірнику свідоцтва, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, на примірнику свідоцтва, повернутого виконавцем, та відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, у книзі обліку спадкових справ. На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спадкової справи. Заяви та примірники свідоцтва підшиваються в спадкову справу. Додатки. Свідоцтво, яке посвідчує повноваження виконавця заповіту СВІДОЦТВО Місто Київ, Україна, двадцять третього вересня дві тисячі одинадцятого року. Я, Пастухова Олена Віталіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, посвідчую, що на підставі статті 1288 Цивільного кодексу України виконавцем заповіту є Гондін Петро Володимирович, зареєстрований по вулиці Пушкінській, будинок 3а, квартирі 345, що в місті Києві. до повноважень якого заповітом, посвідченим двадцять четвертого вересня тисяча дев’ятсот дев’яносто шостого року за реєстровим N345 мною, Пастуховою Оленою Віталіївною, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від імені Кирпатої Марії Володимирівни, 1943 року народження, яка померла двадцять шостого серпня дві тисячі одинадцятого року, та згідно зі статтею 1290 Цивільного кодексу України віднесено наступне: вжити заходів щодо охорони спадкового майна; вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управляти спадщиною; забезпечити одержання кожним зі спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті; забезпечити одержання частки у спадщині особам, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Особу виконавця заповіту встановлено, обсяг його цивільної правоздатності та дієздатності перевірено. Це свідоцтво підлягає обов'язковому поверненню для його зберігання в справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Пастухової Олени Віталіївни після припинення повноважень виконавця заповіту. Свідоцтво складено в двох примірниках, один з яких залишається у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Пастухової Олени Віталіївни, а інший видається Гондіну Петру Володимировичу. Спадкова справа N ______ Зареєстровано в реєстрі за N _____ Стягнуто ______________________ Печатка Підпис нотаріуса ЗАПОВІТ Місто Київ, двадцять першого травня дві тисячі одинадцятого року. Я, Іванов Іван Іванович (народився 10 лютого 1943 року в м. Ленінград, Росія; паспорт СО 000000, виданий Радянським РУ ГУ МВС України м. Києві 10 квітня 2002 року; податковий номер 0000000000), що проживаю за адресою: м. Київ, вул. Драйзера, буд. 6, кв. 45, попередньо ознайомлений нотаріусом із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, не страждаючи на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті цього правочину, згідно вільного волевиявлення, котре повністю відповідає моїй внутрішній волі, як учасника цього правочину, на випадок моєї смерті призначаю спадкоємцем усього майна, на день моєї смерті виявиться мені належним, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, та на все те, на що я за законом матиму право, в тому числі грошові кошти, що знаходяться на вкладах або на рахунках у банківських (фінансових) установах, Васькину Светлану Вікторівну, яка народилася 21 вересня 1963 року в місті Фастів, Київської області. Цей заповіт, який на моє прохання та з моїх слів записаний нотаріусом за допомогою технічного засобу, прочитаний мною, заповідачем, вголос і особисто підписаний о 10 год. 50 хв. (власноручний запис) Зміст статей 1233-1236, 1241, 1245, 1247, 1248, 1254, 1257, 1307 Цивільного кодексу України мені нотаріусом роз’яснено. Цей заповіт складено у двох примірниках, один із яких призначається для зберігання у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петренка В.І., а інший, викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів – у мене, заповідача. Підпис_________________________ /___________________________________________/ Місто Київ, Україна, двадцять першого травня дві тисячі одинадцятого року. Цей заповіт посвідчено мною, Петренком В.І., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів Іванова Івана Івановича. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем Івановим Іваном Івановичем і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 10 годині 50 хвилин. Особу його встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за № 703. Стягнуто плату за домовленістю. Приватний нотаріус X Петренко В.І.